Між 1939 і 1945 роками Канада перебувала в тотальній війні. У всіх верствах суспільства відбувалась мобілізація. Багато чоловіків, жінок записувалися воювати за кордон, пише torontoyes.com.
За допомогою до церкви
Торонтці, які з різних причин не могли піти на фронт, брали участь у різноманітних військових роботах, волонтерили, працювали на заводах з виробництва боєприпасів. Попри палкий патріотизм торонтців, війна викликала велике почуття тривоги та побоювань за майбутнє.
На фоні цього, люди почали звертатися до церков. У цих місцях поклоніння, вони знаходили роботу, щоб зайняти себе і підтримати військові зусилля. Крім цього, активно записувалися до спільнот, щоб ділитися своїми почуттями радості, горя, смутку.
Поклонятися тоді, як і тепер, означало віддавати шану й хвалити Бога. Поклоніння виходило за межі простого благодіяння перед божественним. Це передбачало спільне почуття віри, ритуалу, молитви серед групи людей. Через богослужіння парафіяни знаходили розуміння, підтримку. Аналізуючи слова істориків, таких як Майкл Говро та Ненсі Крісті, можна стверджувати, що Друга світова війна лише поглибила духовну кризу.
Що пишуть історики?
Про те, як люди молилися Богу, досвід і розуміння, які вони здобули завдяки такій діяльності, відображені в багатьох джерелах. Релігійні періодичні видання того часу містять безліч статей, які демонструють різноманіття замішання людей щодо війни. Вони чітко відображають політичну участь церковних установ та їх членів у військових зусиллях, розкривають соціальні проблеми, де церкви виступили за зміни, щоб покращити суспільство у післявоєнний період.
Аналізуючи ці всі видання, чітко виявляються три моделі. Перша – участь людей у житті церкви давала їм можливість допомагати армії. Друге – в богословських дискусіях люди отримали основу для осмислення конфлікту. Третє – розгляд церковної діяльності та релігійних ідей під час війни показує зміну мети, яку відчувають церкви як інституції. Їм потрібно було знайти метод збалансувати «традиційні» ідеї, які, на їхню думку, збереглися та підтримували церкву з біблійних часів.
Відправляючи своїх синів, чоловіків, братів на війну, жінки, які залишилися вдома, прагнули зробити свій внесок на підтримку армії. Не дивно, що церкви стали головними місцями, де люди мали змогу створювати об’єднання й допомагати армії.
Під егідою Канадського товариства Червоного Хреста формувалися жіночі групи, які збирали продукти, одяг, гроші, шили амуніцію для солдатів. Торонтські газети регулярно публікували статті про релігійні громади та їхню діяльність.
Як проходила Божа служба?
Волонтерська діяльність, яка велася в церквах, не впливала на ведення Божої служби. Священники у своїх проповідях до мирян розповідали про те, що кожен повинен бути чесним, людяним, доброзичливим, крім цього, діяти на користь країни, приєднуватися до церковних об’єднань й сприяти допомозі військовим.
Служитель Об’єднаної канадської церкви Гордон Максвелл говорив вірянам, що Друга світова війна, як і будь-яка інша, стала справжнім випробуванням для суспільства. Вона кинула виклик не лише економічним та соціальним ресурсам країни, але й духовній силі населення.
В основі посилання Максвелла лежала певна ідея, яка полягала в тому, що люди повинні зосередитися на надії, довіритися Богу і швидко засвоїти уроки конфлікту, щоб навчитися долати реальне зло. Тож не дивно, що багато торонтців під час війни зверталися до церковних громад, щоб набратися сил, повірити у світле майбутнє.